Пантелеймоновський монастир

11

Июль 2014

Пантелеймоновський монастир

; Коментировать

У Сумах це місце на вулиці Роменській називають просто – «монастир». 

Так повідомляють зупинку тролейбуса, таксисти без зайвих питань приймають це слово як назву адреси. «Монастир» - це комплекс споруд на вулиці Роменскій, центром якого є Пантелеймонівська церква, або, якщо говорити коректніше, храм Святого великомученика цілителя Пантелеймона.

Тепер тут знову чоловічий монастир і, природно, православний храм, але так було не завжди.

Пантелеймонівська церква - одна з останніх, побудованих до утворення СРСР. Незважаючи на те, що її автори - відомі архітектори Петербурзької академії мистецтв Олексій Щусєв (Пантелеймонівської церкви, 1911) і Володимир Покровський (комплекс Пантелеймонівського монастиря, 1915) , у довідковій літературі по Сумах про цей пам'ятник - майже нічого. Є інші споруди, будинки й храми, які стали візитною карткою міста, а Пантелеймонівській церкві щодо цього не повезло. Навіть у альбомі «Вулицями старого міста» немає фотографії цього храму. Начебто й не є присутнім у місті цей цілком реальний елемент історії.

Про Пантелеймонівську церкву відомо, що побудовано вона в 1911 р., а в 1913-1915 рр. було збудовано весь монастирський комплекс, який включав Пантелеймонівську церкву, двоповерховий будинок архієрейського корпусу та сторожку. Значні кошти на будівництво храму пожервував сумський купець Кулішов, який мав кілька магазинів готового одягу. Зведена церква була в формах псковсько-новгородської архітектури ХІІ-ХІІІ ст., в якій О.В.Щусєв кохався.

Доля Пантелеймонівського монастиря і найперше його церкви не була безхмарною. Монастир було закрито на початку 30 років. Церква ж функціонувала до 1963 року, а потім була закрита. Капітальним будовам пощастило в тому розумінні, що їх не підірвали, як це бувало з іншими «розсадниками мракобісся», а вирішили використати для народногосподарських потреб. Багато корінних сумчан пам'ятають, що в будинку церкви розташовувався склад промислових товарів - мила й тому подібних актуальних речей. Пізніше будинок хотіли перепрофілювати, причому з ідейно-просвітительським ухилом, - улаштувати там планетарій.

Думалося, що для церкви це сумний фінал. Але виявилося, що це лише невдала спроба. Тому що сьогодні будинок використовується так, як і було задумано людьми на початку минулого століття.

Зовсім недавно храм відреставрували. Отець Ігор брав участь у відновленні храму з самого початку, але, за його словами, виходить, що виступав не в ролі організатора або керівника, а, скоріше, координатора. Про перші кроки відновлення він розповідає: «Храм віддали церкві в жовтні 1990 р. Оскільки тут планувався планетарій і були проведені певні роботи, то багато чого залишилося. У будинку зробили два поверхи, були дві котельні, паркет, двері. Говорять, що на будівництво планетарію було витрачено близько 300 тис. рублів (тих, радянських). Я вірю, але в мене є підозра, що приблизно третину украли. Купола покрили заново. Чистий цинк. Матеріал гарний, але робота... Неякісно зробили. Я став звертатися в управління архітектури, щоб із храму винесли все зайве. Потрібно було забрати перегородки, перекриття, стіни, які побудували «під планетарій».

Погодилися, але запросили 15 тис. рублів. І ці гроші стояло зібрати як пожертвування парафіян.

Але найшлися люди, які за ці ж гроші не тільки забрали зайві стіни, але й повністю зробили ремонт храму. Робота йшла гарними темпами. Перша служба в обновленому храмі відбулася саме на Водохрещення, 18 січня 1991 р.

Я хочу підкреслити, що прості люди дивилися на нашу справу з любов'ю. І допомагали хто чим міг.

Потім робили іконостас, розписували стіни. Коли художники працювали над розписами, то бували випадки, що парафіяни підходили до них і просили: «Сьогодні в мене день ангела. Напишіть у цей день мого святого». І в цих випадках самі платили гроші, тобто витрати по прикрасі храму брали на себе. Частково.

Отець Ігор згадував про викладача педуніверситета, що робив гіпсові форми для лиття. Про те, як відливали алюмінієві деталі іконостаса на ПАТ «СНВО ім. Фрунзе» у той час, коли ціна на алюміній зненацька злетіла чи ледве не у два з половиною разу, про те, як допомогли дістати й привезти дерево - справжній дуб - для іконостаса і як люди прийшли й установили двері - троє дверей - безкоштовно, просто як пожертвування на храм. Ті, хто не мав фінансових або виробничих можливостей, просто брали участь у навантаженні-розвантаженні, розчищенні й т.п. Отець Ігор говорить: «Я ніколи не прошу. Люди самі бачать, що потрібно для храму, і жертвують». Загалом , як уже було сказано, «дивляться з любов'ю». Тобто не сприймають турботу про храм як повинність. Просто роблять.

Люди міняються, а храм залишився таким, яким і був. Не вдалося змінити призначення будівлі, над якою працювали сотні людей.

 

 

http://www.meria.sumy.ua/index.php?newsid=36788

Опубликовано в История

Оставить комментарий